Справжній чоловік

Ця історія сталася в п’ятдесяті роки минулого століття, коли люди, проживаючи в комунальних квартирах, обмежуючи себе в найнеобхіднішому, залишалися добрими і чуйними.

Восьмирічний хлопчик Коля був щасливий, тому що у нього в комуналці було багато товаришів. Він був гордий тим, що його батько працював машиністом паровоза на залізниці і повертався з роботи додому в фірмовому одязі. А ще його очі світилися щастям тому, що вчора ввечері батьки купили йому нове зимове пальто

У Колі було ще одне пальто, в якому він ще вчора ходив у школу. І воно, на зовнішній вигляд, було не таким вже і старим. Але кожного разу, катаючись в ньому зі снігових гірок на санках, Коля приходив додому наскрізь мокрий. І пальто не встигало за ніч висохнути. А щоранку треба було вирушати до школи.

Сьогодні був вихідний день. І Коля, маючи бажання похизуватися перед хлопцями обновкою, вийшов гуляти в новому пальто. Всією юрбою вони відійшли в сторону залізничного вокзалу. Саме там, поряд з вокзалом, була найвища снігова гірка в місті. Причому гірка була досить крутий, що дозволяло хлопцям, водрузившись на санки, спускатися з неї з вітерцем. Цього разу Коля катався акуратно, намагаючись зайвий раз не падати.

Коли, накатавшись досхочу, хлопці поверталися додому, то біля вокзалу побачили жінку з зошитових листком в руках. На листку було всього два слова: Подайте погорільцям.

Більшість будівель у місті були дерев’яними і пожежі в той час траплялися не так уже й рідко. Проходячи повз цієї жінки Коля уповільнив крок. Поруч з нею стояв хлопчина, на вигляд ровесник Колі. Він був одягнений у пальтечко, яке було йому явно мало. Причому хлопчик вже не міг приховувати того, як йому холодно.

Хтось з перехожих ділився з ними їжею, а хтось дрібницею. Коли Коля подивився в очі цьому хлопчикові, то йому стало так шкода його. І Коля вже не міг ось так просто пройти повз них. І раптом, сам того не очікуючи, він зняв з себе обновку і простягнув її хлопчикові. Хлопчисько, розгубившись, застиг на місці.

– Бери, бери, – голосно промовив Коля, – у мене вдома ще є.

– А як же ти роздягненим додому підеш? – запитав хлопчик.

– Та я тут поруч живу, добегу як-небудь.

Хлопчисько, тут же скинувши з себе пальтечко, надів обновку. В цей час Коля вже втік додому. До будинку було не так вже й близько. А на вулиці мороз гуляв зі злим вітерцем. Тільки опинившись вдома, Коля зрозумів, що він накоїв. Адже тепер належало пояснення з батьками.

Першою в квартирі з’явилася мати. Винувато опустивши голову, Коля розповів їй про свій вчинок. Коліна мама працювала вчителем початкових класів. І вона завжди пояснювала синові, що потрібно бути добрим, чуйним, в будь-яку хвилину готовим прийти на допомогу нужденним. Вона не стала лаяти сина, а задумливо промовила:

– Що ж ми батькові то скажемо?

– Мам, та не переживай ти, я цю зиму і в старому пальто проходжу.

Батько прийшов зі зміни після півночі. І йому було вже не до розбірок з сином. В цей час Коля лежав з високою температурою в ліжку. Його морозило. А поруч з ним сиділа його мати. Вона напоїла сина чаєм з малиновим варенням і дала йому таблетку для зниження температури.

– Ну, от бачиш, ти ж роздягненим втік від вокзалу, ось і захворів, – лагідно дорікала мати сина.

Від високої температури Колі було погано. І він, схопивши її за руку, промовив:

– Прости мене, мамо, будь ласка, я більше ніколи не буду так робити.

– Ну, що ти синку, – підтримав сина батько, у якого після слів синочка підступив до горла ком, – ти вчинив як справжній чоловік.